Казка про Івасика 🇺🇦
Поделитесь детством

Був собі чоловік та жінка, а в них синок-одиначок Івасик. Ото Івасик, як підріс трошки, став просити батька:

— Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку ловити та вас обох при старощах годуватиму.

— Куди тобі, синку, ти ще малий, — каже батько.

А він таки в одно: зробіть та й зробіть.

Слухайте аудіоказку про Івасика:

От зробив йому батько човна і весельце, і став Івасик рибалити. Поплине Івасик геть-геть річкою, а мити тим часом йому їсти наварить та в горнятка-двійнятка накладе, візьме ті двійнятка, ще й сорочечку білу для Івася, піде до берега, стане та й кличе:

Мати кличе Івасика на обід. Ілюстрація А. Базилевича до казки «Казка про Івасика»

— Івасичку, Івасичку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.

А Івасик почує: — Це ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.

Приплине, пообідає, сорочечку білу візьме, подякує, віддасть матері рибку, що наловив, та й знов на річку.

Нагледіла Івасика відьма та й каже собі:

— Ото б добре Івасикового м’ясця попоїсти! Дай-но я його підманю.

Стала в обідню годину на бережку та й кличе:

— Івасичку, Івасичку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.

Івасик послухав, послухав: — Ні, це не моєї матінки голосок: у моєї матінки голосок, як шовк, а це такий, як вовк. Пливи, пливи, човнику, далі та далі!

Бачить відьма, що так не підманить, пішла до коваля:

— Ковалю, скуй мені такий голос, як у Івасикової матері.

Коваль скував їй тоненький голосок, а вона пішла до річки та вже новим голосом кличе Івасика:

— Івасичку, Івасичку,
приплинь, приплинь до бережка,
я дам тобі їсти-пити
і хороше походити.

— Оце ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.

Відьма напала на Івасика. Ілюстрація А. Базилевича до казки «Казка про Івасика»

Тільки що Івась на бережок, а відьма його хап! — та й потягла до своєї хати. Принесла та й каже дочці:

— Ось на, Оленко, цього хлопчика, спечи мені його на обід.

— Добре, мамо, — каже Оленка. — Я вже й у печі напалила.

— То я піду по сіль, — каже відьма, — а поки не вернуся, щоб була мені печеня готова.

Відьма пішла по сіль, а Оленка взяла лопату та й каже до Івасика: — Сідай, хлопче, на лопату.

— Та я не вмію.

— Та сідай, сідай!

От Івасик то руку покладе, то голову, а все не сідає, нібито не вміє, а далі до Оленки:

— Ти мені покажи, як сідати, то я й сяду.

— Та от же так, дивися!

Сіла Оленка на лопату, а Івасик її шух! — у піч і заслонкою затулив, там вона і спеклась.

Вибіг Івасик з хати, коли чує, відьма йде; він хутчій на явора, сховався та й сидить.

Увійшла відьма в хату, бачить — нема Оленки.

— Ну, проклята дівка! Тільки я з хати, а вона вже й чкурнула. Я ж тобі дам! Мабуть, що пообідаю сама.

Витягла сама печеню, наїлася, пішла лягла під явором та й качається:

— Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшися.

А Івасик не витерпів та з явора до неї:

— Покотися, повалися, Оленчиного м’ясця наївшися!

— А, то ти тут, сякий-такий сину! Чекай же, я ж таки тебе з’їм!

Та й почала відьма явора гризти: гризе, гризе та зубами клацає. Бачить Івасик, що непереливки, аж тут дивиться: летять гуси. Він до них:

— Гуси, гуси, лебедята,
візьміть мене на крилята
та понесіть до батенька,
а в батенька їсти-пити
і хороше походити.

А вони кажуть:

— Нам ніколи, нехай тебе задні візьмуть. — Та й полетіли.

А відьма все гризе, аж явір трясеться.

Надлетіли задні гуси. Івасик до них:

— Гуси, гуси, лебедята,
Візьміть мене на крилята…

— Нехай тебе заднє візьме! — кажуть гуси та й полетіли.

А відьма вже так явора підгризла, що він аж похилився, от-от упаде.

Гусочка врятувала Івасика від відьми. Ілюстрація А. Базилевича до казки «Казка про Івасика»

Коли то летить одна гусочка: одно крильце їй перебите, то вона од гурту одбилась та так сама позаду і летить.

Івасик заплакав та до неї:

— Ой гусятко, лебедятко,
візьми мене на крилята
та й понеси до батенька,
а в батенька їсти-пити
і хороше походити.

Шкода стало гусочці Івасика, от вона й каже:

— Та вже сідай, може, якось долетимо.

Івасик сів на неї, та й полетіли.

Відьма, як побачила, що Івасик таки втік, надулась спересердя та й луснула.

А Івасик з гусочкою полетіли-полетіли та під батьковим віконцем сіли. Став Івасик під віконцем та й слухає, що там старі гомонять. А там мати пиріжечка з печі виймає по парі, кладе їх на віконце та й промовляє:

— Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.

Івасик з-поза вікна й обзивається:

— А Івасикові й нема!

— О старий, — каже мати, — щось мені так як Івасиків голос вчувається!

— Та де там, стара: нашого Івасика вже на світі немає.

Утерла стара сльози та й знов до пиріжечків:

— Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.

Аж Івасик знову:

— А Івасикові й нема!

— Та ні-таки, старий, — каже мати, — я добре чую, це він.

Вийшли старі за поріг, аж дивляться: Івасик стоїть під віконцем. Поздоровкались, почоломкались та такі-то вже раді! Мати Івасикові і головку змила, і сорочечку білу дала, і нагодувала, а гусочці щонайліпшого зерна посипала. Та й стали вони укупочці жити. І досі живуть та хліб жують.

От вам казка, а мені бубликів в’язка.

(Українська народна)

Прочитано: 27 раз, 1 из них — сегодня.

Поделитесь детством