Сніжний віночок сплітає зима,
Такий, що не можна й намріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома, —
Жалко віночок розвіяти.

Хай хоч погляну в люстерко: який?
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.

Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»

(Платон Воронько)

Слухати вірш Платона Воронька «Віночок»: