Поделитесь детством
Сніжний віночок сплітає зима,
Такий, що не можна й намріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома, —
Жалко віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який?
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»
Слухати вірш Платона Воронька «Віночок»:
Прочитано: 412 раз, 1 из них — сегодня.
Поделитесь детством
